Лютий

А дивний був лютий,
Бо поруч із нею мороз був забутий.
За вікнами вітер хитав ліхтарі,
А вона запалила вогонь у мені.

Ми йшли, залишаючи кроки в снігах,
І тиша спокійно дрімала в думках.
Ще ніколи мене так не гріло пальто,
Як просто без дотиків її тепло.

Я думав: тепло — це травневі світанки,
Море, пісок і безсонні гулянки.
Та справжнє воно не прийшло із весною —
Вона його тихо приносила з собою.

І навіть як снігом вкривало сліди,
До неї я легко знаходив шляхи.
Здавалось, зима відступала тоді,
Коли ми із нею лишались одні.

Раніше чекав, щоб тепло вже прийшло,
Та лютий навчив: воно поруч було.
Воно оселилося тихо у ній.
Й назавжди лишилося жити в мені.

Коли за вікном знову падає сніг,
Я згадую місяць, що в серці застиг.
Той лютий давно розчинився в роках,
Та досі теплом мені згадується в снах.

Та все ж…
Один раз повернувся б у той лютий,
Щоб нарешті назавжди його забути.